Українська судова система впоралася з викликом війни – викликом невизначеності й загроз. За цей час національна судова система здобула унікальний для світової практики досвід здійснення правосуддя в умовах повномасштабної війни, перехідного періоду та формування механізмів притягнення держави-агресора до відповідальності, який, без сумніву, стане невід’ємною частиною світової правової історії.

Про це й загалом про сьогодення і майбутнє українського судочинства говорили Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко та Заступник Керівника Офісу Президента України Ірина Мудра під час відкритого інтерв’ю «Судовий трек – 2026: стан судової системи та перспективи реформування» у межах першого дня XІV Міжнародного судово-правового форуму, організованого видавництвом «Юридична практика» спільно з Асоціацією українських корпоративних радників. Розмову модерував керуючий партнер EQUITY Олег Маліневський.

На переконання Станіслава Кравченка, національна судова система може пишатися своїми досягненнями та внеском у розвиток міжнародного права.

В умовах повномасштабної війни кожна судова юрисдикція – адміністративна, господарська, кримінальна та цивільна – сформувала і продовжує формувати актуальну судову практику у справах, пов’язаних зі збройною агресією російської федерації проти України. Такі напрацювання не лише забезпечують належний захист прав та інтересів громадян і держави, а й сприяють розвитку національної та міжнародної правової доктрини.

Одним із проявів цього внеску стало формування правових підходів до визначення ознак суб’єкта злочину, передбаченого ст. 437 КК України («Злочин агресії»). Так, 28 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила знакове в контексті міжнародного права рішення у справі № 415/2182/20, вказавши, що діяння, визначені у ст. 437 КК України, здатні вчиняти особи, які в силу службових повноважень або фактичного суспільного становища спроможні здійснювати ефективний контроль за політичними чи воєнними діями або керувати ними, та/або істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у власній державі чи за її межами, та/або керувати конкретними напрямами політичних або воєнних дій.

Водночас іншим важливим напрямом діяльності українських судів є формування практики застосування ст. 438 КК України («Воєнні злочини») під час розгляду справ цієї категорії. Саме національні суди сьогодні закладають підвалини майбутньої правозастосовної практики у сфері міжнародного кримінального права.

Разом із тим перед судовою системою постають складні правові виклики. Серед них – подолання судового імунітету держави-агресора, а також здійснення проваджень за спеціальною процедурою in absentia в умовах неможливості належного повідомлення обвинувачених, які є представниками держави-агресора.

Вирішення цих питань, зауважив Голова ВС, полягає в пошуку балансу між дотриманням усіх міжнародних стандартів судочинства й реальним забезпеченням виконання судових рішень і притягненням держави-агресора до відповідальності, щоб продемонструвати: той, хто в сучасному демократичному світі розв’язує війну, отримає справедливе покарання.

Ірина Мудра акцентувала, що зараз настав час, коли Україна демонструє світові, як можна розвивати правосуддя в умовах триваючого злочину агресії, не зупиняючи реформ, а навпаки – прискорюючи їх реалізацію.

Вона зупинилася на трьох вимірах, які підтверджують дієвість національної судової системи:

1) операційна стійкість інституцій: тривають конкурси на зайняття вакантних посад суддів, безперебійно працюють органи суддівського врядування і самоврядування, здійснюється правосуддя;

2) впровадження механізмів перехідного правосуддя вже сьогодні, а не після завершення війни: забезпечення доступу до правосуддя для ВПО, розроблення компенсаційних механізмів, відновлення майнових прав, релокація судів, надання психосоціальної допомоги жертвам війни;

3) пошук шляхів притягнення держави-агресора до відповідальності.

Заступник Керівника Офісу Президента України зазначила про необхідність правової фіксації злочинів держави-агресора: «Нація, яка не закріпила травму війни в правових механізмах, приречена на повторення такого досвіду. Україна ж демонструє, що правосуддя – це профілактика потенційних війн у майбутньому».

Говорячи про першочергові кроки, необхідні для вдосконалення функціонування судової системи України, зокрема в контексті виконання вимог Дорожньої карти з питань верховенства права в процесі європейської інтеграції, Станіслав Кравченко наголосив, що подолання кадрового дефіциту суддів залишається одним із ключових пріоритетів. Голова ВС також звернув увагу на необхідність удосконалення та спрощення процедур добору суддів, у тому числі й до Верховного Суду, що є важливою передумовою забезпечення якісного, ефективного та своєчасного розгляду справ.

Серед інших актуальних завдань Станіслав Кравченко виокремив забезпечення єдності судової практики, а також формування нової мережі судів відповідно до нового адміністративно-територіального устрою держави.

Ірина Мудра зауважила, що, окрім кадрового голоду в судах, викликом є, зокрема, необхідність оптимізації кількості дисциплінарних справ щодо суддів і подальша цифровізація правосуддя для забезпечення рівного доступу до суду.

Верховний Суд