— Віро, ви неодноразово говорили про необхідність політичного консенсусу для незалежності антикорупційної юстиції. Які мають бути конкретні кроки з боку влади, аби цей консенсус закріпити?

— Політичний консенсус — це запобіжник, без якого будь-яка міцна публічна інституція приречена на хитке існування між вдячністю одних і ворожістю інших. Щоб цей консенсус не залишився завісою із заяв, мають бути зроблені чіткі та впевнені кроки.

1. Визнання антикорупційної юстиції і сприйняття її як цінність, частину архітектури держави, а не як тимчасову домовленість. Статус антикорупційних органів і ВАКС, конкурсні процедури, склад і повноваження мають бути стабільними, захищеними від швидких і ситуативних змін.

2. Деполітизація кадрових рішень. Всі призначення у сфері антикорупційної юстиції мають відбуватися через прозорі конкурси, і на цьому етапі — за участю міжнародних експертів, які не залежать від політичних сил у країні. Адже антикорупційна юстиція — це не лише внутрішній український проєкт. Це і зобов’язання перед партнерами, і умова вступу до ЄС. Якщо ми говоримо про консенсус, треба домовлятися про відсутність впливу, а не про його розподіл.

3. Інституційна рівновага і повага. Антикорупційна юстиція не потребує покровителів. Вона потребує простору для чесної роботи. Кожна гілка влади має визнати межі своїх повноважень. З одного боку, не має бути «координації» антикорупційних органів і, звісно, суду. З іншого — інституційна спроможність як НАБУ і САП, так і ВАКС має забезпечуватися виконавчою владою не формально, а належним чином, при добросовісному виконанні своїх повноважень і на основі діалогу через офіційні формати. Адже консенсус не в тому, щоб мовчати, а в тому, щоб поважати рамки.

4. Системна комунікація із суспільством. Незалежність базується на якісному законі, а легітимність — на довірі суспільства. Тому слід нарешті припинити створювати образ всесильної антикорупційної машини, ворога еліт чи навпаки неефективного поглинача коштів платників податків, а пояснювати прості істини: незалежні правоохоронні (зокрема антикорупційні) органи і суди — це гарантія рівності всіх перед законом і судом.

5. Відмова від ситуативного використання антикорупційної риторики. Як тільки боротьба з корупцією починає використовуватися як інструмент проти опонентів або елемент популістичної активності, консенсус руйнується. Консенсус не означає, що всі мають любити НАЗК, НАБУ, САП і ВАКС. Але він означає, що жодна політична сила не має права їх нищити, страхуючись від того, щоб не опинитися в орбіті їхньої діяльності.

— Ваша заява, що «незалежність судової інституції може бути під загрозою», викликала значний резонанс. Як би ви охарактеризували найсерйозніші виклики для ВАКС зараз?

— ВАКС сьогодні — ніби вежа світла, але навколо часто туман. Інституційна підтримка слабка, навантаження на суддів шалене, суспільні очікування завищені. Ми живемо під постійним мікроскопом: журналісти, політики, міжнародні партнери — всі дивляться й оцінюють роботу інституції та суддів. А хто оцінює умови, в яких працює суд? Немає сталого державного підходу до забезпечення суду необхідним ресурсом, відсутнє розуміння специфіки антикорупційної юстиції, глобальна проблема з розміщенням обох інстанцій суду з самого початку нашої діяльності не розв’язується, гарантії, з якими судді входили до ВАКС, постійно звужуються тощо.

Також ми відчуваємо витончені механізми тиску через спроби змінити баланс і переписати правила, публічні заяви політиків щодо суду і суддів, маніпуляцію інформацією і статистичними даними, оцінку постановлених рішень, поширення наративів про неефективність суду тощо. Це, звісно, верхівка айсберга, яка є видимою. Справжні процеси в цьому ключі відбуваються за межами людських очей, однак з використанням шаленого ресурсу. Антикорупційний суд не повинен бути зручним, він має бути незалежним і справедливим. І саме це багатьом не подобається.

— Як суд захищає суддів від неправомірного тиску (політика/діяльність громадських активістів)?

— Про кожен випадок можливого втручання судді повідомляють у визначений законом спосіб. Ми не залишаємо без реакції жоден сигнал, який може свідчити про тиск на суд чи суддю.

ВАКС послідовно дотримується політики відкритості. Переважна більшість судових засідань є публічними, тексти рішень оприлюднюються в реєстрі, суд коментує окремі питання у допустимих законом межах. Прозорість — це не лише вимога суспільства, а й ефективний засіб захисту суддів від спотворення фактів і тиску через дезінформацію.

Ми визнаємо право громадськості на критику, адже це елемент демократичного процесу. Однак коли критика перетворюється на координовані кампанії дискредитації, поширення неправдивих відомостей чи персональні напади на суддів, це вже не свобода слова, а спроба впливу на правосуддя. У таких випадках суд реагує офіційно і публічно.

Жоден суддя ВАКС не залишається сам на сам зі спробами тиску. Суд як інституція забезпечує підтримку колег, а також етичну єдність у відстоюванні незалежності.

Незалежність суду — це не привілей, а обов’язок. І цей обов’язок полягає не лише в тому, щоб ухвалювати законні рішення, а й у тому, щоб робити це без страху, без впливу, без огляду на політичну кон’юнктуру. Тому ми оберігаємо цей простір.

— Останнім часом пресслужба ВАКС активно пояснює у соцмережах рішення на користь підозрюваних чи обвинувачених, тоді як щодо обвинувальних вироків обмежується сухими повідомленнями. Чому так? Це спроба виправдатися перед суспільством, коли рішення не збігається з його очікуваннями? Чи судді ВАКС справді відчувають тиск або страх хейту?

— Позиція Вищого антикорупційного суду у публічній комунікації проста: суд не виправдовується — він пояснює. Рішення на користь підозрюваних чи обвинувачених часто сприймаються суспільством як звільнення від відповідальності або поблажливість. Тому такі рішення вимагають детального роз’яснення мотивів, щоб показати, що суд керується законом і доказами. Обвинувальні вироки, навпаки, у суспільній свідомості не потребують детального роз’яснення, адже вони сприймаються як справедливість, що відбулася. При цьому якоїсь відмінної тональності різним повідомленням ми не надаємо.

Ми не боїмося хейту, але маємо не допустити його перетворення на недовіру. Ми бачимо, як емоційно реагує суспільство на рішення, які не збігаються з його очікуваннями. Тому ми не виправдовуємося — ми попереджаємо перекручення фактів. Це частина нашої відповідальності перед суспільством, яке має право знати, що суд не ухвалює рішення у тіні.

Судове рішення може не подобатися, але воно точно має бути зрозумілим. Тому наша комунікаційна стратегія — це спроба відновити раціональну розмову про правосуддя в суспільстві, де емоції часто замінюють довіру.

— Як ви оцінюєте готовність ВАКС до збільшення навантаження, наприклад, у 2026 році? Чи вистачає суддям та адмінперсоналу ресурсів? Які позиції в суді найбільш дефіцитні?

— ВАКС — це команда висококваліфікованих суддів, які вже довели, що здатні ефективно розглядати надскладні справи. Процедури відпрацьовані, внутрішня організація злагоджена. Але кількість справ і обсяг матеріалів зростає швидше, ніж наші можливості. Якщо тенденція збережеться, то у 2026–2027 роках питання буде не у кваліфікації, а у фізичній спроможності суду витримати обсяги.

Тому у 2023 році рішенням Вищої ради правосуддя збільшено кількість суддів ВАКС, що на сьогодні також визначено в плані Ukraine Facility (фінансова підтримка ЄС на 2024–2027 роки) — він передбачає збільшення штатної чисельності суддів ВАКС на 60% та апарату — на 40% у 2025 році. Це зроблено для того, щоб впоратися зі складними справами та розширенням повноважень ВАКС. У державному бюджеті ще на 2024 рік було передбачено фінансування для забезпечення нової, збільшеної кількості суддів та апарату. Проте перший конкурс не був успішним, хоча до колективу ВАКС все ж приєдналися двоє суддів.

Звісно, є певні занепокоєння, що чинний конкурс на обрання нових суддів ВАКС та АП ВАКС може не завершитися вчасно — у першому кварталі 2026 року. В практичному сенсі це створює ризик, що фактична кількість суддів, які зможуть розглядати справи, суттєво не відповідатиме збільшеному навантаженню, в стратегічному — Україна не виконає міжнародні зобов’язання.

Станом на зараз 13 посад у суді першої інстанції і 10 в Апеляційній палаті залишаються вакантними. Процес конкурсу триває, а навантаження на одного суддю постійно збільшується. Судді ВАКС розглядають справи з величезним обсягом матеріалів, міжнародними запитами, експертизами — це сотні годин роботи не лише в залі суду, а й поза ним.

Секретарі, помічники, IT-фахівці, спеціалісти — це ті, хто забезпечує рух кожної справи. Їх часто не видно, але саме вони тримають систему у стані боєздатності. У зв’язку з війною вся країна спостерігає кризу людського капіталу, що зумовлює відсутність тих чи інших спеціалістів. Саме тому ми знаходимося в постійному пошуку найкращих кадрів, і в нас формується кадровий резерв.

Говорячи про ресурси, не можна обійти тему будівлі для ВАКС. Ми досі не маємо приміщення, аби розмістити там першу інстанцію з діючими та новими суддями, які, маю надію, приєднаються до нас зовсім скоро, а також їхніх помічників та апарат. Це відкрите питання.

— Які основні бар’єри залишаються для завершення конкурсу та повної укомплектованості штату ВАКС?

— Від своєчасного та успішного завершення конкурсу безпосередньо залежить спроможність суду і його готовність до збільшення навантаження в майбутньому. Конкурс до антикорупційного суду — один із найскладніших у системі. Це й добре (бо гарантує якість), і погано (бо з’їдає час і відбиває бажання у кандидатів).Фактично це правова «сага» з кількома колами тестувань, перевірок, спецперевірок і етичної оцінки. Жорсткими є також вимоги до кандидатів, адже антикорупційна юстиція не може дозволити собі компроміс. Кількість юристів, які мають одночасно потрібну кваліфікацію, репутацію, досвід і моральну стійкість, обмежена, а відкриті іншими конкурсами (конкурс в апеляційні суди, добірна посаду судді першої інстанції) можливості додатково відтягують таких кандидатів. На жаль, мотиваційний баланс між вимогами та пропозицією не завжди виглядає привабливо. Колосальне навантаження, пильна увага медіа, постійний публічний тиск, ризики, а матеріальне забезпечення не відповідає цьому «цікавому» життю. Тому доброчесні й професійні юристи нерідко вирішують, що не готові в таких умовах працювати суддями.

Ну і звісно, ресурс ВККС як відповідального за наповнення суддівського конкурсу органу є обмеженим, а повноваження міжнародних експертів, участь яких є обов’язковою, спливають навесні 2026 року. 27 жовтня кандидати складали цей тест. За його результатами до наступного етапу відбору пройшло 87 претендентів. Ми дуже віримо, що результати цього конкурсу будуть успішними.

— За вашими спостереженнями, у 2025 році у ВАКС є тенденція до швидких рішень заради статистики?

— У суду немає плану мінімум вироків на місяць. Судді — це професіонали, які прийшли у ВАКС не для швидких цифр, а для розгляду складних справ. Ми відповідаємо за якість процесу і рішень (законність, вмотивованість, відповідність європейським стандартам, забезпечення процесуальних гарантій учасникам), а не за кількість. Ми вирішуємо справи по суті, навіть якщо це означає довгі місяці слухань і тисячі сторінок матеріалів.

Так, суспільство часто хоче результату тут і зараз: вироку, покарання, фінальної крапки. Це природно, бо йдеться про корупцію, яка є суспільним тригером. Але в цьому і є головна небезпека: щоб бажання відповідати суспільному темпу не підмінило процесуальну розсудливість. Ми постійно говоримо про те, що швидкість може бути чесною лише тоді, коли не страждає якість. Тому суд навмисно не змагається з очікуваннями, а зберігає темп, який забезпечує законність і об’єктивність.

Можливо, у зв’язку з цим у ВАКС такий високий показник виправдувальних вироків — без урахування угод про визнання винуватості він становить понад 15%. Це також переважно не подобається суспільству, але так має працювати об’єктивне правосуддя.

— Якщо говорити про «гарячі» справи, які можуть вплинути на репутацію суду або змінити практику — чи є такі, які вже у вас на радарі та які ви готові розкрити?

— Гучні справи не роблять суд сильним. Його роблять сильним тихі рішення, які залишаються непохитними навіть під тиском найгучніших імен.

Суд не має радара сенсацій — лише поле юрисдикції. Ба більше, суд в принципі не має права бути частиною інформаційної гри. ВАКС не обирає, які справи розглядати. Ми отримуємо те, що надсилають правоохоронні органи — НАБУ, ДБР, СБУ — і розглядаємо всі справи, які підпадають під нашу компетенцію. І коли коментуємо, то говоримо про явища, а не про прізвища. Звісно, є категорії справ, які, безумовно, мають потенціал «гарячості».

Без розкриття конкретики можу сказати, що 2025 рік позначений справами системного рівня:

• провадження, які стосуються високопосадовців оборонного сектору, де питання доказування в умовах війни стає викликом;
• справи про зловживання у великих державних проєктах;
• провадження, пов’язані з незаконним збагаченням після відновлення відповідальності за ці злочини;
• і звісно, використання гуманітарної чи міжнародної допомоги — це абсолютно новий пласт правозастосування, який може задати прецедентну практику.

Репутаційна стійкість ВАКС проявляється у процедурах, а не в заголовках. Повторюсь, що репутацію суду визначає не кількість гучних справ і не зірковість обвинувачених, а якість рішень і прозорість процесу.

— ВАКС часто розглядає клопотання про дозвіл на негласні слідчі дії (прослуховування, відеоспостереження тощо). Така система дозволів захищає від можливих зловживань і порушень прав людини? Яких змін потребує ця процедура?

— Це, без перебільшення, одне з найтонших питань у балансі між публічним інтересом ефективного розслідування і правами людини. Бо негласні заходи — це завжди зона, де держава заглядає туди, куди ніхто не має права зазирати без крайньої потреби. Жоден закон не захистить від зловживань, якщо в системі не буде етики використання сили держави проти людини.Тому запроваджена у ВАКС практика є певним запобіжником, адже судді дуже ретельно підходять до розгляду відповідних клопотань, перевіряючи в кожному конкретному випадку необхідність, пропорційність, правову і фактичну підстави втручання. Ми відмовляємо у задоволенні клопотань, коли бачимо формальність або відсутність реальної необхідності.

Звісно, сама система використання результатів негласних заходів у кримінальному провадженні не ідеальна, але це комплексна тема. Бо право на таємницю приватного життя — це не привілей, а межа, за якою починається людська гідність. Суд має стояти на цій межі не як спостерігач, а як сторож.

— Віро, чи бачите ви проблеми у роботі з економічними експертизами? Чи є план уніфікації стандартів експертиз (адже методи розрахунків не завжди однакові, судді змушені витрачати час, щоб з’ясувати, які висновки є достовірними)?

— Суд не може бути калькулятором для чужих формул і виправляти розрахунки. Ми маємо оцінити достовірність, належність, допустимість і достатність доказів, зокрема висновку експерта, а не перераховувати збитки на калькуляторі. Хоча в деяких справах висновки експертів нагадують погоду на екрані: у кожного свій прогноз, і всі нібито мають рацію. Судді ВАКС іноді стикаються із ситуацією, коли два експертні висновки з одного питання дають дві різні «математики». Не тому, що хтось помилився, а тому, що методики різні, стандарти розрахунків не уніфіковані, а іноді навіть не мають чіткої нормативної основи. В таких випадках суд стає третім експертом, який має сам розбиратися в логіці дослідження, всі сумніви при цьому суд тлумачить на користь особи. Ми нерідко відхиляємо експертні висновки, якщо вони ґрунтуються на непрозорих методиках або мають неузгодженості чи незрозумілості.

— Які міжнародні практики ви вважаєте зразковими для адаптації у ВАКС?

— Кого ми можемо наслідувати, не втративши себе? Ми не шукаємо, кого наслідувати. Ми шукаємо шляхи, як розумно інтегрувати у свій контекст кращі світові практики. Передусім йдеться, звісно, про підтримання незалежності й безсторонності суддів: відповідно до Бангалорських принципів і Європейської хартії про статус суддів судді мають бути незалежними від будь-якого зовнішнього впливу, політичного чи економічного, а також неупередженими у розгляді справ.

Оскільки Україна є частиною Європейського співтовариства, значущими для нас є практика Європейського суду з прав людини, врахування підходів і стандартів ЄСПЛ у процесі прийняття судових рішень для гарантування прав і свобод людини.

— Якщо Парламент ухвалить пакет змін, який суттєво вплине на статус ВАКС, які зміни ви вважаєте неприйнятними?

— Це, мабуть, одне із запитань, де навіть дипломатія мусить мати хребет. Для ВАКС межа допустимого проходить там, де починається втручання у незалежність суду, його публічність і спеціалізацію.

Будь-які зміни, здатні вплинути на незалежність і спроможність суду, недопустимі. Йдеться про пряме та опосередковане втручання в процедури або здійснення правосуддя, звуження гарантій суддівської діяльності. Для країни, яка обрала шлях європейського розвитку, це неприпустимо. Неприйнятно змінювати баланс на користь політичного контролю, наприклад, через оновлення складу, перегляд процедур конкурсу, використання для впливу дисциплінарних процедур тощо.

Неможливим також вважаю перерозподіл юрисдикцій з мотивів доцільності чи ефективності. Спроба перенести певні категорії справ для розгляду ВАКС несе в собі ризик потопити суд у провадженнях, які не притаманні йому. Передача окремих категорій справ від ВАКС до інших судів навпаки розчиняє антикорупційну юстицію.

Навіть під виглядом оптимізації або єдиних стандартів неприпустимо вводити механізми впливу на розподіл справ, дисципліну суддів чи внутрішнє управління. Незалежність суду як інституції починається з незалежності і здорової автономії кожного судді.

— Який момент у вашій роботі за останній рік вважаєте найскладнішим і чому?

— Робота в напрямі забезпечення ВАКС приміщеннями, і не лише за останній рік, а загалом. Ми зверталися до суб’єктів, у межах впливу яких лежить розв’язання цього питання. Нам формально пропонували варіанти — зруйновані приміщення без вікон, підлоги, комунікацій, які вимагали тривалого капітального і дороговартісного ремонту. Звісно, таке розміщення є абсолютно неприйнятним для суду. Коли з’ясувалося, що підходящих вільних приміщень у місті Києві немає, нам сказали: «Шукайте самі». Ми знайшли будівлю, яка частково зайнята структурним підрозділом одного із міністерств, опрацювали цей об’єкт. Навіть почалися позитивні комунікації щодо цього. А потім нам різко відмовили з посиланням на (!) високу вартість переїзду співробітників і відсутність іншої площі для розміщення заступників міністрів. Хоча менших приміщень із більш скромними вимогами (не такими, як для суду кримінальної юрисдикції) в Києві більше ніж достатньо. Але для забезпечення суду приміщенням необхідні політичні рішення, яких зі зрозумілих причин ніхто приймати не хоче. І тут ми, мабуть, повертаємося до першого питання про відсутність політичного компромісу для реального, а не декларативного забезпечення антикорупційної юстиції.

"Юридична газета"